Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 червня 2016 року Справа № 910/32753/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Дунаєвської Н.Г. - головуючого,

Владимиренко С.В.,

Мележик Н.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на постанову Київського апеляційного господарського суду від 20 квітня 2016 року у справі № 910/32753/15 Господарського суду міста Києва за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4, м. Хмельницький, до: 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна", м. Київ; 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Ауді Центр Хмельницький", м. Хмельницький, про визнання правочину недійсним,

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_6 (дов. № 2567 від 15.12.15);

відповідача-1 - Андрейків О.В., Климкович Ю.Б. (дов. б/н від 12.04.16);

відповідача-2 - не з'явились,

в с т а н о в и в:

У грудні 2015 року позивач ФОП ОСОБА_4 пред'явила у господарському суді позов до відповідачів ТОВ "Порше Лізинг Україна" та ТОВ "Ауді Центр Хмельницький" про визнання правочину недійсним.

Вказувала, що 02.04.13 між ТОВ "Порше лізинг України" (лізингодавцем) та ТОВ "Ауді Центр Хмельницький" (лізингоодержувачем) був укладений договір про фінансовий лізинг № 00007106, згідно якого лізингодавець зобов'язався передати у розпорядження лізингоодержувача об'єкт лізингу - транспортний засіб типу Audi А4 1,8 ТFSІ (125 kWt), шасі № НОМЕР_2, двигун № НОМЕР_1 (об'єкт лізингу), а лізингоодержувач - прийняти об'єкт лізингу і сплатити суму коштів за договором шляхом здійснення платежів відповідно до договору та згідно із графіком покриття витрат, та виплати лізингових платежів, який складає невід'ємну частину договору, на загальну суму, що становить еквівалент у гривні 38 930 доларів США, не враховуючи авансовий платіж на суму, що становить еквівалент у гривні 6 870 доларів США.

Зазначала, що 22.10.13 між "Порше лізинг України" (лізингодавцем), ТОВ "Ауді Центр Хмельницький" та ФОП ОСОБА_4 (новим лізингоодержувачем) було укладено угоду про заміну лізингоодержувача в договорі про фінансовий лізинг, згідно якої сторони домовились замінити лізингоодержувача як сторону договору про фінансовий лізинг на нового, з передачею новому лізингоодержувачу усіх прав та обов'язків відповідної сторони.

Посилаючись на ту обставину, що договір фінансового лізингу № 00007106 від 02.04.13 суперечить вимогам ст. 806 ЦК України та ст. 1 Закону України "Про фінансовий лізинг", оскільки ТОВ "Ауді Центр Хмельницький" за даним договором є одночасно дилером-продавцем та лізингоодержувачем, а також на те, що даний договір є фіктивним, оскільки укладений між відповідачами без наміру створення відповідних правових наслідків, а угода про заміну лізингоотримувача в договорі про фінансовий лізинг № 00007106 від 02.04.13, була підписана позивачем під впливом омани та помилки щодо істотної умови договору, а саме: ціни договору та розміру і порядку здійснення лізингових платежів за ним, позивач просила визнати договір про фінансовий лізинг № 00007106 від 02.04.13 та угоду про заміну лізингоодержувача в договорі про фінансовий лізинг від 22.10.13 недійсними з підстав, що передбачені ст.ст. 203 215 ЦК України.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 28 січня 2016 року (суддя Привалов А.І.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 20 квітня 2016 року (колегія суддів у складі: Жук Г.А. - головуючого, Агрикової О.В., Мальченко А.О.), в позові відмовлено.

Судові акти мотивовані посиланнями на ту обставину, що спірні договір про фінансовий лізинг та додаткова угода відповідають вимогам, встановленим законом для даного виду договорів, а також тим, що позивачем належними та допустимими доказами не доведено обставин укладення між відповідачами спірного договору за відсутності намірів його виконання, а додаткової угоди - під впливом оману.

У касаційній скарзі ФОП ОСОБА_4, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій приписів ст.ст. 203, 216, 220, 799, 806, 808 ЦК України, ст.ст. 1, 11 Закону України "Про фінансовий лізинг", просить скасувати постановлені у справі судові акти та постановити нове рішення про задоволення її вимог.

Розглянувши матеріали справи і доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права у вирішенні даного спору, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з таких підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, 02.04.13 між ТОВ "Порше лізинг України" (лізингодавцем) та ТОВ "Ауді Центр Хмельницький" (лізингоодержувачем) був укладений договір про фінансовий лізинг № 00007106, згідно якого лізингодавець зобов'язався передати у розпорядження лізингоодержувача об'єкт лізингу - транспортний засіб типу Audi А4 1,8 ТFSІ (125 kWt), шасі № НОМЕР_2, двигун № НОМЕР_1 (об'єкт лізингу), а лізингоодержувач - прийняти об'єкт лізингу і сплатити суму коштів за договором шляхом здійснення платежів відповідно до договору та згідно із графіком покриття витрат, та виплати лізингових платежів, який складає невід'ємну частину договору, на загальну суму, що становить еквівалент у гривні 38 930 доларів США, не враховуючи авансовий платіж на суму, що становить еквівалент у гривні 6 870 доларів США.

22.10.13 між "Порше лізинг України" (лізингодавцем), ТОВ "Ауді Центр Хмельницький" та ФОП ОСОБА_4 (новим лізингоодержувачем) було укладено угоду про заміну лізингоодержувача в договорі про фінансовий лізинг, згідно якої сторони домовились замінити лізингоодержувача як сторону договору про фінансовий лізинг на нового, з передачею новому лізингоодержувачу усіх прав та обов'язків відповідної сторони.

На виконання угоди про заміну лізингоодержувача в договорі про фінансовий лізинг між попереднім та новим лізингоодержувачем було складено акт приймання-передачі об'єкта лізингу (а.с. 49).

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає про те, що договір фінансового лізингу № 00007106 від 02.04.13 суперечить вимогам ст. 806 ЦК України та ст. 1 Закону України "Про фінансовий лізинг", оскільки ТОВ "Ауді Центр Хмельницький" за даним договором є одночасно дилером-продавцем та лізингоодержувачем.

Крім того, позивач зазначає про те, що даний договір є фіктивним, оскільки укладений між відповідачами без наміру створення відповідних правових наслідків, а угода про заміну лізингоотримувача в договорі про фінансовий лізинг № 00007106 від 02.04.13, була підписана позивачем під впливом омани та помилки щодо істотної умови договору, а саме: ціни договору та розміру і порядку здійснення лізингових платежів за ним, що є підставою для визнання спірних договору та додаткової угоди недійсними.

Згідно ст. 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про фінансовий лізинг" фінансовий лізинг - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Суб'єктами лізингу можуть бути: лізингодавець - юридична особа, яка передає право володіння та користування предметом лізингу лізингоодержувачу; лізингоодержувач - фізична або юридична особа, яка отримує право володіння та користування предметом лізингу від лізингодавця; продавець (постачальник) - фізична або юридична особа, в якої лізингодавець набуває річ, що в наступному буде передана як предмет лізингу лізингоодержувачу; інші юридичні або фізичні особи, які є сторонами багатостороннього договору лізингу (ст. 4 Закону України "Про фінансовий лізинг").

Вибір продавця предмета лізингу, згідно ч. 1 ст. 806, ч. 1 ст. 808 ЦК України, ч. 1 ст. 292 ГК України, ч. 2 ст. 1 та п. 1 ч. 1 ст. 11 Закону України "Про фінансовий лізинг", здійснюється за домовленістю між лізингодавцем і лізингоодержувачем.

Врахувавши зазначені норми матеріального права, суди попередніх інстанцій дійшли правильних висновків про те, що останні не містять заборони щодо участі однієї й тієї ж особи в якості продавця та лізингоодержувача об'єкта лізингу.

Пунктом 3.11 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.13 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" роз'яснено, що фіктивний правочин (ст. 234 ЦК України) є недійсним незалежно від мети його укладення, оскільки сторони не мають на увазі настання правових наслідків, що породжуються відповідним правочином. Таким може бути визнаний будь-який правочин, в тому числі нотаріально посвідчений. Якщо сторонами не вчинено ніяких дій на виконання фіктивного правочину, господарський суд приймає рішення лише про визнання фіктивного правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі коли на виконання правочину було передано якесь майно, такий правочин не може розцінюватися як фіктивний. Саме лише невчинення сторонами тих чи інших дій на виконання правочину не означає його фіктивності. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін.

З урахуванням того, що фіктивний правочин не спрямований на набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків, він не створює цивільно-правових наслідків незалежно від того, чи він був визнаний судом недійсним.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України.

Згідно частин 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Встановивши, що сторонами спірного договору та додаткової угоди виконувались взяті на себе договірні зобов'язання, а саме: відповідачем-1 було придбано об'єкт лізингу та передано його відповідачу-2, відповідачем-2 було передано об'єкт лізингу позивачу, а позивачем здійснювалась сплата лізингових платежів, суди попередніх інстанцій дійшли правильних висновків про те, що дії сторін були направлені на реальне настання відповідних правових наслідків за спірними правочинами, тому правові підстави для визнання їх недійсними відсутні.

Пунктом 3.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.13 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" роз'яснено, що у вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі ст.ст. 230 - 233 ЦК України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем фактів обману, насильства, погрози, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, тяжких обставин і наявності їх безпосереднього зв'язку з волевиявленням другої сторони щодо вчинення правочину.

Під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації або фізичної особи, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину (наприклад, у зв'язку з ненаданням технічної чи іншої документації, в якій описуються властивості речі). При цьому особа, яка діяла під впливом обману, повинна довести не лише факт обману, а й наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Суб'єктом введення в оману є сторона правочину, - як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю.

Згідно розділу 1 угоди про заміну лізингоодержувача в договорі про фінансовий лізинг від 22.10.13 лізингові та інші платежі, які підлягають оплаті новим лізингоодержувачем на користь ТОВ "Порше Лізинг Україна", визначаються відповідно до договору про фінансовий лізинг та нового плану відшкодування, який додається до даної угоди.

Умовами розділу 4 "Гарантії сторін" угоди про заміну лізингоодержувача в договорі про фінансовий лізинг від 22.10.13 новий лізингоодержувач підтвердив те, що він ознайомився з договором про фінансовий лізинг (в тому числі з усіма документами, які складають цей договір або мають відношення до нього) і з'ясував усі питання, інформація щодо яких є необхідною для нього з метою прийняття рішення про укладення цієї угоди. Новий лізингоодержувач оглянув об'єкт лізингу, перевірив його роботу і підтверджує, що технічні характеристики та стан об'єкта лізингу повністю відповідають вимогам позивача. Новий лізингоодержувач підтверджує, що у відповідності з положеннями договору про фінансовий лізинг він приймає на себе ризики будь-яких несправностей, технічних та інших дефектів об'єкта лізингу і не матиме права пред'являти будь-які вимоги до ТОВ "Порше Лізинг Україна" у зв'язку з виявленням таких несправностей та дефектів.

Підписанням цієї угоди лізингоодержувач підтверджує, що він ознайомив нового лізингоодержувача з договором про фінансовий лізинг (в тому числі усі документи, які складають цей договір або мають відношення до нього) та повідомив новому лізингоодержувачу усю відому лізингоодержувачу інформацію, яка має відношення до укладення та виконання договору про фінансовий лізинг. Лізингоодержувач та новий лізингоодержувач підтверджують, що ними досягнуто необхідних домовленостей та укладено відповідну угоду щодо проведення розрахунків у зв'язку з передачею новому лізингоодержувачу права на користування об'єктом лізингу та інших прав та обов'язків за договором про фінансовий лізинг (стаття 3.4).

З огляду на викладене, висновки судів попередніх інстанцій про те, що підписавши угоду про заміну лізингоодержувача в договорі про фінансовий лізинг від 22.10.13, позивач підтвердив обізнаність та зрозумілість усіх умов договору про фінансовий лізинг, зокрема, умов щодо визначення розміру та порядку лізингових платежів, а також процентної ставки згідно з п. 6.4.2 загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу, які є невід'ємною частиною договору фінансового лізингу та погодився з їх умовами, є такими, що ґрунтуються на матеріалах справи, а відтак - твердження позивача про укладення спірної додаткової угоди під впливом оману є безпідставними.

Надавши належну правову оцінку обставинам, якими позивач обґрунтовував свої вимоги, суди попередніх інстанцій правильно встановили та виходили з того, що позивачем належними та допустимими доказами не доведено обставин фіктивності, укладення під впливом оману чи невідповідності вимогам діючого законодавства договору про фінансовий лізинг № 00007106 від 02.04.13 чи угоди про заміну лізингоодержувача в договорі про фінансовий лізинг від 22.10.13, що стало обґрунтованою підставою для відмови в позові.

За таких обставин, судами попередніх інстанцій на підставі встановлених фактичних обставин, з'ясовано дійсні права і обов'язки сторін та правильно застосовано матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини.

Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з оскаржуваними судовими актами та не спростовують правильності викладених в них висновків щодо відсутності правових підстав для визнання спірних правочинів недійсними з вказаних позивачем підстав, тому їх слід залишити поза увагою суду.

Суд дав оцінку наявним у справі доказам за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, що відповідає вимогам ст. 43 ГПК України, переоцінка доказів, відповідно до ст. 1117 ГПК України, не входить до меж перегляду справи в суді касаційної інстанції.

Постанова апеляційного господарського суду прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального законодавства, доводи касаційної скарги правильності викладених у ній висновків не спростовують, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 20 квітня 2016 року у справі № 910/32753/15 залишити без змін.

Головуючий суддя: Н.Г. Дунаєвська

Судді: С.В. Владимиренко

Н.І. Мележик